- Дневники пользователей
- Записи дневника
Пользователей онлайн: 151
Не зарегистрированы?
РегистрацияМайже рік, рік самотності і відчуття що все навколо несправжнє.
Відчуття що я у кімнаті, яка з кожним днем стає меншою, ще трохи і мене розчавить.
Мені бракує спокою, і його долонь на моїх гострих плечах. Не маю жодної ідеї як повернути собі цей стан...можливо потрібно звинкути до того що є?
Час від часу, мені дуже хочеться почути його голос. І я навіть маю декілька записів, але не можу наважитись. Здається що, було б краще видалити, і не катувати себе...але тоді, що мені залишиться? Як зрозуміти,що то не вигадки моєї хворої уяви?
Коли він зник уперше, я була так засмучена що, не залишила жодної. А зараз я дивлюсь і не знаю, що робити...І тяжко нести, й жалко кинути.
Нещодавно зареєструвалась, на одному ресурсі, щось ходжу розчарована. Чи то я старію, чи то мені нещастить. Чимало повідомлень, від різних людей... але всі кудись поспішають. Склалось враження, що завтра член відріжуть, і сьогодні останній шанс його запхнути кудись...
Лежачі у ванні, завжди можна поміркувати. Зрозуміла, що дуже давно так не робила. Здається ты, завжди, знав краще, що і коли мені потрібно. Твоя турбота, була такою справжньою і влучною...
Згадую різні події...і розумію що не була достатньо уважною і турботливою, по відношенню до тебе. Прикро ( можливо все було б...інакше.
Ти можеш віддати деяким людям краплю води, і вони будуть вдячні тобі назавжди, а іншим можеш віддати цілий океан, і вони все одно будуть сприймати це як належне...
Комментарии:
Добавить комментарий