Це дивне бажання ...

Попалась на очі фраза :" Найбільше цікавить реакція нижньої на біль".
Гарно сказано. Це, мабуть, самі справжні емоції...Подобалось відчути спершу легкий дотик девайса
до тіла, його прохолоду, поглажування. Приходить розуміння, що ще мить і
дотик буде зовсім не лагідний. Відчуття ознобу і думка, чому я цього
хотіла, чому прийшла і лягла, що за дурість в голові. Біль.
Реальний,пекучий, чомусь завжди неочікуваний. Подьоргування, виляння
тілом. Знаєш наперед заплановану кількість.Руки вп'ялись в
покривало, готові його розірвати, здається так легше перетерпіти... Коли
все закінчується , чомусь дикий вихлюп якоїсь радості, якогось просто
неземного щастя, ейфорії. Напевно, просто адреналінова наркоманка. :)
Коли девайс любимий, припустимо мякий ремінь для розігріву, то здається,
що кожна клітинка тіла співає. Подобається коли Топ також ловить кайф
від процесу. Ні не маньяк, спокійний, впевнений, врівноважений і із
задоволенням шмагає. Коли ще правильно коментує процес, говорить скільки
ще з'явиться червоних полосок, то просто в жар кидає від бажання. Ніби
йде обмін енергіями. Коли відчуваю, що Він переживає, невпевнений в
чомусь, чи не хоче,жаліє і мучить совість, то і в самої пропадає
бажання. Не з кожним хочеться... Був випадок, коли на першій зустрічі
сказала, що не уявляю його своїм Верхом, а от сама б із задоволенням ним
зайнялась. Погодився. Почала від душі шмагати, наприкінці закусила
губу, бо дико хотілось помінятись з ним місцями, та не могла вийти з
ролі.:))) Зрозуміла, що це не моє ))). Мене в психологічному плані
приваблювали відносини наставник-учениця. Контролюється якийсь аспект
життя, припустимо заняття спортом, зарядкою, бігом зранку.
Проштрафилась, наперед знаєш яке буде покарання. Потім сам процес
очікування, ніби не боїшся, а мандраж бере. Хотілось зловити сабспейс, не получалось, видно потрібно було
більше часу... А саме бажання , щоб відшмагали, певно виникало
з 14 років. Незрозуміло чому і дивно, але воно є. Коли не втілюється в
реалі, то тоді проявляється в снах і фантазіях. Колись ще надіялась, що
воно зникне після першої ж порки ). Але не щезло...Видно воно частинка мене, моєї
особистості...